Запоріжці після перегляду "Живої ватри": "Ми ніби погуляли по Карпатах!"

7 вересня після зустрічі з режисером Остапом Костюком і допрем'єрного показу його мистецької документальної стрічки "Жива ватра" (Україна, 2013) про сучасне життя трьох поколінь гуцульських вівчарів, "Запорізька сінерама"-2016 спитала глядачів про їхні відчуття.

Учениці загальноосвітньої школи "Основа" м. Запоріжжя (15 років):

Аріна: 

- Я - гуцулка за походженням. Моя сім'я переїхала сюди до Запоріжжя. Для мене цеЙ фільм дуже зрозумілий, я розумію без субтитрів увесь цей діалект, на якій мові вони говорять. Фільм красивий і добрий. 

Ксюша: 

- А я ніколи не була у Карпатах, все, що я побачила, для мене було дивним: природа, краєвиди, побут, діалект. 

Павло, мешканець Запорізького краю (до 60 років):

- Дуже приємний фільм, начебто ми погуляли по Карпатах, у горах. Мені багато розповідали про красу Карпат, але я за все життя був лише один раз на скелі Довбуша і все. Дуже хотів би побувати ще раз. Як мені покійний батько казав: покажіть мені вівцю - я руб дам. Я б теж хотів, щоб запоріжці мали змогу поїхати туди до Карпат, і люди звідти до нас також, на Запоріжжя. Це було б дуже добре. 

Анастасія Сімова, редактор телеканалу "МТМ" (до 30 років):

- Якщо чесно, я відчула якийсь спокій і смуток. Смуток від того, що деяким людям приходиться так важко жити, і особливий смуток від героя - старої людини, яка залишилася одна, котра не знає як себе примінити, куди себе подіти, коли померла кохана людина. Ці емоції, коли ти бачиш, як живуть три покоління і як молодого хлопчика чекає, можливо, та сама доля, що і старого дідуся. Ось це і викликало смуток. 

Віталій, оператор телеканалу "МТМ" (до 30 років):

- Мені сподобалась основна думка і назва "Жива ватра". Добре показаний зв'язок покоління з поколінням. 

Ніна, мешканка Запоріжжя, родом із Донбасу (до 50 років):

- Я вперше побачила, як працюють люди у Карпатах, щоб прогодувати свої сім'ї, це важка праця. Мені було цікаво подивитися про життя західних українців. І також у мене в роду є гуцули, тільки вони давно переїхали на схід України. Я фактично є напівгуцулка. 

Мешканка Запоріжжя, етнічна росіянка родом з Поволжжя (до 50 років):

- Мені дуже давно хотілося подивитися побут Карпат. Мені сподобалось, що дітей привчають до такої праці, яка виховує людину, силу волі, витримку. Оці умови, в яких вони працюють, і їм треба кілька місяців бути у горах. І головне, що кажуть ці люди - це свобода. Це багато означає, але не кожний таку працю витримає, думаю так. Я буду тепер своїм дітям і онукам розповідати, щоб більше поважали гуцулів-жителів Карпат. 

Марія, мешкає у Запоріжжі півстоліття, родом із Донеччини (до 75 років):

- Мені стало дуже жалко наш український народ. Тому що я все це пережила, тільки у Донецьку після Великої Вітчизняної війни. Те, що показали нам - це виживання людей. На Донеччині люди все життя працювали на шахтах або як я - у полі. Я з третього класу працювала у полі з 5-ої ранку і до пізнього вечора. 

Підготувала Олена Гулая